понедельник, 20 апреля 2020 г.
Эсбен Эстергаард о коллаборативных роботах
11 февраля 2020 г. Эксперт по робототехнике, инвестор и один из основателей датской компании Universal Robots выступил на конференции «Робототехника 2020» в Брно. Эсбен Эстергаард (Esben Østergaard) обладает наградой Энгельбергера в области робототехники, которая считается Нобелевской премией в мире робототехники.
На конференции он рассказал о зарождении Universal Robots, о развитии коллаборативной автоматизации и, конечно, поделился своим видением будущего робототехники. Эсбен Остергаард (Esben Østergaard) основал Universal Robots в 2005 году вместе с коллегами из университета Южной Дании в Оденсе, где он занимал должность научного сотрудника: Кристианом Кассовым (Kristian Kassow) и Каспером Стёй (Kasper Støy). Впоследствии Остергаард и Кассов оставили работу в университете, чтобы полностью посвятить себя созданной компании.
После нескольких лет исследований, разработок, экспериментов и расчетов в 2008 году они представили первого в мире робота, созданного для совместной работы человека и машины — кобота UR5. За первое десятилетие своего существования компания продала более 4000 роботов и заработала более 100 миллионов долларов. Эсбен Остергаард разработал датчик контроля силы, чтобы при столкновении с человеком робот автоматически останавливал свою работу и не мог нанести травму оператору.
Такие встроенные функции обеспечивают безопасность и устраняют необходимость в дополнительных защитных ограждениях. Именно безопасность и полезность для человека лежат в основе концепции совместной робототехники. «До изобретения Universal Robots коботов, промышленные роботы представляли собой большие, огороженные для безопасности клетками, машины, которые должны были выполнять свою работу под контролем человека.
Мы основали эту компанию с целью изменить это восприятие и запустить в производство удобных роботов, которые, в свою очередь, облегчили бы работу сотрудников. Если простые задачи в производстве выполняются роботами, то люди могут вместо повторяющихся монотонных действий сосредоточиться на улучшении производства или лучше понять потребности клиентов и поставщиков, что приведет к росту производства и последующему расширению компании. Мы увидели огромный потенциал для запуска такого продукта как в Дании, так и по всему миру», — объясняет Остергаард. В 2015 году Universal Robots была приобретена американской компанией Teradyne за 350 миллионов долларов. До марта прошлого года Остергаард был техническим директором компании, но решил уйти в отставку и создать REInvest Robotics, компанию, которая инвестирует и помогает развиваться небольшим производствам и стартапам, ориентированным на робототехнику.
«Я убежден, что через 10-20 лет робототехническая отрасль будет больше, чем IT. Инвестируя в инновационные стартап-компании, я хочу оставаться частью роботов, которые меняют мир вокруг нас, я хочу помочь людям совершать уникальные вещи», - добавляет Остергаард. Седьмая конференция «Робототехника-2020» это крупное престижное мероприятие, на котором ежегодно встречаются лидеры мировой промышленности и бизнеса. На конференции демонстрируются новинки робототехники, обсуждаются вопросы внедрения роботов в жизнь, производство и бизнес.
В конференции также принимают участие эксперты из независимых институтов, аналитики, инженеры и разработчики. О компании Universal Robots Компания Universal Robots была основана в 2005 году c целю сделать робототехнику доступной для всех, разработав небольшие, удобные в использовании, недорогие, гибкие коллаборативные роботы (коботы). С тех пор как в 2008 году был запущен первый кобот, компания пережила значительный рост, и теперь коботы продаются по всему миру. Компания, входящая в Teradyne Inc. со штаб-квартирой в Оденсе, Дания, имеет региональные офисы в США, Германии, Франции, Испании, Италии, Великобритании, Чехии, Польше, Венгрии, Румынии, России, Турции, Китае, Индии, Сингапуре, Японии, Южной Корее, Тайване и Мексике. В 2019 году выручка Universal Robots составила 248 миллионов долларов США.
Журнал "Умное производство"
Чому цифрові стратегії зазнають невдачі
- Чимало компаній стикаються з проблемами, коли намагаються стати більш «цифровими». Найчастіше так стається, тому що вони не розуміють, наскільки діджиталізація змінює економічні основи бізнесу та природу конкуренції. Які типові помилки роблять управлінці, формуючи цифрову стратегію?
1. Нечіткі визначення. Інколи управлінці самі не до кінця розуміють, що мається за увазі під діджиталізацією. Дехто вважає, що це модернізований синонім функцій, які виконує ІТ-департамент. Інші акцентують увагу на цифровому маркетингу чи продажі. Але мало хто має цілісне уявлення про діджиталізацію.
На думку консультантів McKinsey, це майже миттєва, безкоштовна та бездоганна здатність поєднувати людей, пристрої та фізичні об’єкти, що знаходяться де завгодно. За прогнозами, до 2025 року до мережі буде підключено близько 20 мільярдів пристроїв. Наслідком діджиталізації є набагато потужніший аналіз даних (адже отримувати їх тепер можна з різноманітних пристроїв, а обсяги цих даних постійно зростають), а також поширення автоматизації як процесів, так і, зрештою, рішень. Це веде до появи нових бізнес-моделей у різних сферах бізнесу. Наприклад, у страхуванні тепер можна збирати дані про поведінку водія напряму з автомобілів у режимі реального часу, і це впливатиме на умови його страховки (ціну, ризики тощо).
Не маючи чіткого розуміння цифрових змін, управлінець не може сформувати стратегію, яка б поєднала діджиталізацію та його бізнес. Тому він може не помітити загрозу, яка насувається, і не встигнути відреагувати. Скажімо, ще 10 років тому мобільний телефон був переважно засобом для спілкування, а тепер він виконує десятки функцій, які раніше були прерогативою спеціалізованих сервісів. Жодна сфера бізнесу не застрахована від різких змін, які може нести діджиталізація.
2. Недостатнє розуміння цифрової економіки. Колись давно управлінці вивчали основи економіки, потім – бачили, як ці принципи працюють у реальному бізнесі. Вони виробили інтуїцію, яка підказує – які кроки варто робити, а від яких краще утриматися. Проте цифрова доба змінює навіть основи, що колись здавались непорушними.
Наслідком діджиталізації є набагато потужніший аналіз даних, а також поширення автоматизації процесів і рішень
Наприклад, посередники та дистриб’ютори у багатьох сферах стають зайвими. Сайти-платформи й різноманітні сучасні сервіси дозволяють покупцям та продавцям знаходити один одного, пропонують необмежений вибір та цінову прозорість. Також цифрова доба відкриває майже нескінченні можливості масштабування, адже діджитал-продукти можна продавати у будь-якій кількості.
Цифрова конкуренція може відбирати у компаній значний відсоток прибутку та змушувати знижувати ціни. І навіть якщо метрики показують, що зараз у вас все добре, це може виявитися ілюзією – ви можете не враховувати якісь процеси, що вже почались у вашій сфері. Наприклад, людям все менше цікаві поради «експертів». Вони схильні більше довіряти думці «натовпу», тобто незнайомців, які радять готелі чи ресторани.
Таким чином, у цифровій економіці виграють споживачі й ті компанії, які можуть надати цінність (і це зовсім необов’язково фізичний продукт). Управлінцям потрібно вчитися створювати більшу цінність й не розраховувати на велику маржу. А ще – чекати на загрозу не лише від тих, кого вони традиційно вважали конкурентами.
У минулому, коли компанії спостерігали зростання рівня невизначеності та нестабільності у своїй сфері, оптимальним рішенням було зачекати деякий час, поки інші експериментуватимуть, а потім, коли «пил осяде», діяти. Однак у цифрову епоху лише піонери та найшвидші послідовники отримують велику перевагу. Це підтверджують цифри: прибутки таких компаній протягом трьох перших років зростають майже вдвічі вище, аніж у конкурентів, що вирішили зачекати й не змінювати свою цифрову стратегію.
Причина такої різниці полягає у навчанні. Піонери та швидкі послідовники пробують нове, запускають прототипи, отримують зворотний зв’язок та вдосконалюють результати у режимі реального часу. Це дозволяє їм скоротити час розробки в деяких сферах від кількох місяців до кількох днів. І коли вони пропонують вже версії 3.0 або 4.0. своїх продуктів, інші бізнеси можуть тільки починати працювати над прототипом.
У цифрову епоху лише піонери та найшвидші послідовники отримують велику перевагу
3. Відсутність уваги до екосистем. Розуміння нових економічних правил гри може забезпечити бізнесу певну перевагу, проте вона буде лише тимчасовою, якщо компанія не думає в термінах екосистем.
Фахівці McKinsey стверджують, що поняття галузі вже стає застарілим. Його замінює концепція екосистем. Платформи, які дозволяють цифровим гравцям переходити межі однієї сфери, руйнують традиційну модель. Наприклад, продуктові магазини в США тепер повинні брати до уваги дії Amazon, а не лише сусідніх крамниць. У Китаї Tencent та Alibaba розширюють свої екосистеми, зараз вони є компаніями-платформами, які поєднують традиційні та цифрові бізнеси (та їх постачальників) у страховій, медичній сфері, сфері нерухомості та інших.
У цифровій економіці найкращі компанії мають можливість залучати практично нескінченну кількість клієнтів, використовувати штучний інтелект та інші інструменти для забезпечення виняткового сервісу. Бізнес-моделі, які раніше здавались неймовірними, стають реальністю. Facebook став найбільшим гравцем у сфері медіа, не створюючи контенту. Uber та Airbnb продають глобальну мобільність та житло, не володіючи автомобілями чи готелями.
Цей тренд поглиблюватиметься й надалі. Дослідження McKinsey показує, що цифрові екосистеми можуть досягти позначки у $60 трлн. прибутків до 2025 року (що складе більше 30% прибутків глобального корпоративного сектору).
У світі екосистем, коли границі між сферами бізнесу розмиваються, стратегія та оцінка потенційних конкурентів потребує значно ширшого кута зору. Адже той, хто раніше здавався вам конкурентом, завтра може стати партнером. Якщо ви цього не розумієте, то будете втрачати можливості та недооцінювати загрози.
У світі екосистем той, хто раніше здавався вам конкурентом, завтра може стати партнером
4. Надмірна увага до «звичних підозрюваних». Більшість організацій стурбовані загрозами з боку цифрових компаній, чиї кроки привертають велику увагу та чиї інноваційні бізнес-моделі викликають тривогу. Однак надмірне фокусування на цих «звичних підозрюваних» є небезпечним, оскільки ви можете не помітити, як хтось із ваших конкурентів успішно формує та втілює цифрову стратегію. Крім того, надмірна орієнтація на споживача заважає побачити зростаюче значення цифрових продуктів на ринках B2B.
5. Ігнорування дуальності діджиталізації. Найпоширеніша реакція на цифрові загрози, з якими ми стикаємося, є наступною: «Щоб захиститись, мені потрібно створити щось абсолютно нове». Однак для більшості компаній відійти від існуючого бізнесу – дуже складно, а інколи й неможливо. Їм потрібно і оцифровувати поточний бізнес, і впроваджувати інноваційні моделі.
Що саме і як робити – залежить від двох факторів: амплітуди та швидкості змін. Тим, чию сферу «підірвали» цифрові компанії, тобто зміни у ній швидкі й масштабні, необхідні сміливі кроки, щоб залишитися в живих. Наприклад, це стосується роздрібної торгівлі та засобів масової інформації.
Якщо швидкість змін велика, але вони не дуже масивні, то варто розвивати гнучкість, спроможність до більш спритних дій – але при цьому не забувати про поточний бізнес. А якщо і швидкість, і масштаб змін невеликі, то не варто робити ризиковані кроки.
За матеріалами mckinsey.com
Україна: ДІДЖИТАЛІЗАЦІЯ ДЛЯ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ
УКРАЇНСЬКИЙ ПРОРИВ
Для багатьох українських підприємців діджиталізація банківських послуг — це звична річ. Тому здається, що у всього світу першими асоціаціями, що спливають в уяві при слові «гроші», давно перестали бути паперові банкноти чи пластикові картки. Але це не так. Навіть для мешканців передових технологічних країн безготівковий розрахунок у таксі або ресторані ще не став звичкою, що міцно увійшла у побут.
У першому півріччі 2019 року безконтактні платежі склали 7,2% від усіх безготівкових розрахунків з використанням платіжних терміналів, повідомляє НБУ. Існує статистика про те, що великі українські міста зараз є одними з найбільш проривних у світі за кількістю та якістю діджитальних послуг. На думку Дмитра Борисова, Україна в цій сфері передує навіть США: там у 50% закладів, навіть таких, як Starbucks, немає можливості розрахуватися Google Pay чи Apple Pay. Тож, Дмитро вважає, що українські заклади наразі попереду всіх — настільки високо розвинена в нашій країні діджиталізація банківських послуг.
«НЕВАГОМІ» ГРОШІ
Використання цифрових гаманців Google Pay, ApplePay, VisaCheckOut, MasterPass, безконтактні платежі за допомогою смартфонів, розвиток платежів за допомогою QR-кодів і чат-ботів та інші пристрої ХХІ століття починають робити наші гаманці зайвими. Клієнти більше не хочуть витрачати час на лічення папірців. «Сім’я ресторанів Дмитра Борисова» — клієнт-орієнтований бізнес. За словами Дмитра, у мережі вже понад 90% гостей використовують саме безготівкову оплату.
«Ми діджиталізували програму лояльності: тепер накопичувати та витрачати гастрокоїни можна через прозорий та зручний у навігації мобільний додаток, — ділиться Дмитро. — У сервісі доставки ми підшили всі можливості онлайн-розрахунку. Тож, клієнту тепер не потрібно шукати готівку, а кур’єру — тримати при собі гроші усіх номіналів, аби видати решту».
Продовжуючи ділитися подробицями діджитального оформлення свого бізнесу, Дмитро зазначив, що чайові у «Сім’ї ресторанів Дмитра Борисова» також діджиталізовані. Це не порушує системи роботи закладу та не впливає на швидкість роботи сервісу. Навіть більше: розмір чайових дивним чином збільшується, коли клієнт залишає їх безготівково.
Це можна пояснити тим, що сам акт дарування чайових став більш абстрактним. Набрати кілька чисел на терміналі — це як перелічити у голові номери, що не мають стосунку до гаманця, що лежить у кишені. Клієнт наче не відчуває, що це також реальні гроші. На відміну від того випадку, коли він відраховує готівку.
Але головний аргумент діджиталізації оплати послуг у ресторанному бізнесі — це задоволеність відвідувачів. «Скільки клієнтського часу найчастіше витрачається на звичайний розрахунок? — вдається у питання Дмитро. — Якщо це готівка — потрібно довго чекати на решту, ще трохи часу займає відрахування чайових. У випадку з банківськими картками, зазвичай термінали доволі довго обробляють запити та зчитують «свайпання» картками. А скільки займає діджитал оплата? 2, 3 чи «аж» 5 секунд?».
Чим менше часу витрачається на фінансові операції, тим більше клієнти можуть присвятити час тому, за чим вони насправді йдуть у ресторан: спілкуванню та приємному відпочинку. Тож, використовуючи у своїх закладах систему діджитал оплати, ви даруєте час та піклуєтесь про своїх клієнтів. А щасливий клієнт, як відомо, витрачає більше грошей та повертається у заклад ще раз.
DIGITAL ПОТРЕБИ ПІДПРИЄМЦІВ
Тоді банки створюють конкретні продукти, які дійсно допомагають вирішувати питання для малого та середнього бізнесу, позбавляють від незручностей з ведення юридичного, фінансового та бухгалтерського обліків — діджиталізують усі ці процеси. Транзакції стають швидшими та більш пов’язаними між собою.
«Малий та середній бізнес хоче, щоб за нього вели бухгалтерію та сплачували податки? Будь ласка! — сміється Дмитро. — Потребує «кишенькового» банку для повсякденної рутини? Ось, можете бачити свої грошові потоки та кредитні ліміти в онлайн-режимі 24/7, без відвідування відділення».
Українські банки стають маркетинг-орієнтованими, думають про створення ціннісного контенту та соціально-орієнтованих продуктів. Таких, як «Будуй своє», наприклад. Це дуже важливо для того, аби підприємці малого та середнього бізнесу мали можливість не тільки використовувати ці діджитал продукти, але й змогу навчитись практичному використанню інструментів на прикладі тих, хто в цьому вже досяг значного успіху.
Ігор Кочет зізнався, що робот був створений в подарунок коханій дружині. Винахідник витратив на його створення два тижні і всі деталі збирав потай, так як хотів зробити сюрприз. Він вручну випилював банки, підбирав мікросхеми і моторчики, а також друкував деталі. Кочет розповів, що багато деталей були створені навмання.
"Знайшов підходящий моторчик від якогось принтера. Він просто зручний, класний тим, що він такий низький", - поділився винахідник.
Його незвичайний робот все робить самостійно – насипає заварку, цукор, а потім наливає в чашку окріп. Все, що потрібно зробити людині – це поставити чашку на платформу і заповнити ємності чайним листям і цукром. Після цього потрібно просто натиснути на кнопку.
Чашка починає рухатися і робити зупинки біля ємностей з чаєм і цукром, а потім їде до чайника.
Як зазначає винахідник, пропорції можна підбирати індивідуально. У стандарті – три ложки цукру на одну чашку.
"Смачно! Так як я люблю. Пропорції такі, як я виберу, а виберу я, звичайно, ідеально!" – розповіла дружина винахідника Людмила.
Вона зізналася, що спочатку боялася, що чайник буде наливати більше води, ніж потрібно, але Ігор Кочет поставив в апараті спеціальні вусики, які контролюють цей процес. Усередині робота знаходиться спеціальна система управління.
"Чашки можуть бути різні: широкі, високі, вузькі... Рівень води в чайнику може бути різним. Чайник наливає, вода доходить до цих вусиків. Система розуміє, що все, - чайник треба повертати назад", - пояснює дніпрянин.
Робот для заварювання чаю – не єдиний винахід Ігоря Кочета. Він створив машину, яка самостійно готує коктейлі. Це диво техніки купив у нього один з київських барів, а ось чайного робота він відмовився продавати, так як створював його в подарунок дружині.
У звичайному житті Ігор Кочет займається організацією активного відпочинку, а в юності отримав диплом гірничого інженера. Чайний робот став для нього першим винаходом.
Зараз напоями від диво-машини насолоджується вся сім'я винахідника, а близькі друзі і родичі регулярно приходять на чайні екскурсії.
https://styler.rbc.ua/ukr/nauka_i_tehnika
Юрий Контишев "Я хочу быть учителем роботов", авторская песня
Я хочу быть учителем роботов
- Веле Штылвелд
Ребята, кто уже привык к светлым публикациям на ютуб Ирины Диденко, Бориса Данковича, Юрия Контишева, Веле Штылвылда, подписывайтесь на наш ютуб-канал. плиз-будь ласка!! Увы, аппаратура у нас гаджетная, любительская, но идей и песен тьма тьмущая...
https://www.youtube.com/user/victor54k/videos
Чтобы песням их детским учить -
Будет робот легко и безропотно
Колыбелить детишек в ночи.
Я хочу быть учителем роботов,
В блоки памяти Блока грузить -
Гигабайт с поэтическим опытом
Будет робот с собою носить.
Я хочу быть учителем роботов.
Я избавлю слонов от хлопот,
Что с водой пьют микроботов хоботом,
Там, где хоббит слоняется вброд.
Я хочу быть учителем роботов -
Будет робот создателя чтить.
Он не сможет - и - даже попробовать
Человека так просто убить.
Я хочу быть учителем роботов,
Чтобы завтра не быть за бортом,
Жить без шума, без пыли и копоти…
Только робот не знает о том.
(С) Юрий Контишев
Рецензия: Стихотворение так понравилось, что скопировала его для внука подружки, второклассника. Они оба любят умные, остро-остроумные стихи, как и я. Для конкурса стихов - самое то! Очень надеюсь, что Вы, Юрий, не будете против. Люблю Ваше творчество! Нати Лаптева 21.02.2017 20:59
вторник, 16 июня 2009 г.
Термінатори йдуть!
Рудоволоса термінаторка Ширлі Менсон матеріалізується з пісуара і пробиває пальцем, що перетворюється на лезо, лоба науковцю, який отетеріло спостерігає за метаморфозами сантехніки. Термінаторка Камерон охороняє життя майбутнього рятівника світу Джона Коннора від роботів і мріє про чисте кохання.
Джон Генрі, суперкомп’ютер у людській подобі, вивчає біблійні заповіді під опікою ФБР-івця у відставці, товаришує з маленькою дівчинкою й розповідає про свій досвід «вмирання» у мить, коли його вимкнули з розетки. Весь англомовний і англорозуміючий світ кілька місяців запекло качав з інтернету серіал «Термінатор. Хроніки Сари Коннор», щоб переглянути ці та інші цікаві сцени (термінатор на прийомі у психоаналітика тощо). Після перегляду на форумах постало питання: «А що там поробляють наші роботи і чи не планують вони повстання?».
Повідомляємо, що роботи вже ставлять досліди, читають думки, беруть зразки внутрішніх органів, грають у футбол і дефілюють подіумом. Одна з останніх новин – робот Адам зробив своє перше наукове відкриття. Творці робота перевірили його висновки й досліди. Адам виконав експерименти блискуче.
Перші «люди»
Заввідділу інтелектуальних відеосистем реального часу Інституту кібернетики імені В.М. Глушкова НАН України Віталій Боюн вважає роботів ефективним засобом заміни ручної праці на виробництві та в екстремальних умовах. Учений розповідає, що роботи першого покоління могли діяти тільки в структурованому середовищі й були строго програмованими. Роботи другого покоління вже були здатні «відчувати», взаємодіяти із зовнішнім середовищем, виконувати різні маніпуляції з предметами в змінюваній обстановці.
«Третє покоління – це так звані інтелектуальні роботи. Їхньою характерною особливістю є здатність до навчання та адаптації в процесі вирішення завдань, – пояснює Тижню Віталій Боюн. – Взагалі інтелектуальний робот має розуміти мову і вести діалог із людиною, формувати в собі модель зовнішнього середовища, розпізнавати й аналізувати складні ситуації, планувати поведінку і траєкторію руху в умовах неповної інформації про навколишнє середовище».
Саме таким і є розроблений групою британських комп’ютерників та біологів під керівництвом професора Росса Кінга робот-науковець Адам. Щоправда, він виглядає не як андроїд у кіношному поданні: це великий лабораторний стіл із безліччю приладів і комп’ютером. Адам вивчав ферменти, для яких дотепер не виявлено гени, що їх кодують. Учені завантажили роботу необхідну для дослідів інформацію, він її проаналізував і сформулював 20 наукових гіпотез. Далі спланував потрібні експерименти й виконав їх, підтвердив одні гіпотези й відкинув інші. До Адама жодна з наявних автоматизованих систем не могла самостійно, без участі людини, виконувати всі стадії наукового процесу. Ну достоту Джон Генрі з серіалу, який вчився освоювати світ і сам себе «апгрейдив».
Вчені не зупинилися на досягнутому: до пари Адаму сконструювали Єву. «Адам – лише прототип, – каже Росс Кінг. – Єва краще спроектована і взагалі елегантніша». «Солодка парочка» інтелектуальних залізяк нині розробляє ліки від низки тропічних хвороб, найперше – від тропічної лихоманки.
Хатній приятель
Хоч би як старалися європейці, а пальма першості в роботобудуванні належить Японії. Азійські учені впритул наблизилися до серійного випуску роботів-помічників. Такий робот виглядає як кумедна пластмасова іграшка 40 см заввишки, з великими круглими очима й маленькими крильцями. Замість очей – дві вбудовані камери, якими робот відстежує пересування людини та її дії, запам’ятовує їх й аналізує. Він може нагадати, наприклад, куди власник запхнув окуляри чи ключі, або підказати, що час випити ліки.
Але чи не найцікавіша розробка японських учених – створений компанією Honda людиноподібний робот Asimo. Він має дитячий зріст – 1,20 м, щоб вільно пересуватися у заставленому меблями й оргтехнікою середовищі існування людини, самостійно рухається, не натикаючись на перешкоди, вміє взаємодіяти з людьми, розпізнає їх на обличчя і звертається до знайомих по імені. Нещодавно Asimo навчили читати думки. Учені створили спеціальний шолом для власників робота, який на основі аналізу змін активності головного мозку може визначити, про що думає людина. Потім відповідний сигнал передається роботові бездротовим зв’язком, і «телепат» виконує дану подумки команду. Минулого літа Asіmo навчився розуміти одночасну мову кількох людей. Андроїд уже встиг цілком успішно виступити в ролі диригента симфонічного оркестру та рок-співака і, як належить зірці, має невеличку дискографію та кілька фанатських сайтів. Цього квітня Asimo вирушив на гастролі за межі Японії, але не як диригент, а як учасник 21-го Міжнародного фестивалю науки в Единбурзі. За один вікенд аж 8 тис. цікавих прийшло подивитися на цього, без перебільшення, фантастичного персонажа. Honda обіцяє і надалі возити Asimo світом, щоб пропагувати досягнення науки. Ну й, звісно, себе.
Песик не хоче ковбаски
Не відстають у розвитку робототехніки і військові. Нещодавно Китай заявив, що має намір створювати нові види озброєння, зокрема бойових роботів. На думку Міноборони Піднебесної, у майбутніх війнах перемоги не залежатимуть від кількості військовослужбовців – головну роль відіграватимуть інтелектуальні безпілотні системи. Тут вже час згадати не «Термінатора», а «Зоряні війни» з усілякими бойовими роботами.
Якщо Китай лише планує використовувати роботів в армії, то Пентагон уже активно тестує робота Big Dog (Великий собака). «Песик» має чотири ноги і може рухатися пересіченою місцевістю зі швидкістю 5,3 км/год, лазити по деревах, ходити по снігу й балансувати на слизькій кризі. На думку розробників, робот-пес знадобиться військам для перенесення вантажів у бойовій обстановці або для евакуації поранених. Це й не дивно: маючи вагу 75 кг та розміри 100х70 см, робот може нести 150 кг вантажу.
Має Пентагон і роботів-саперів. Невеликі гусеничні машини здатні вловлювати дрібні частки компонентів вибухівки й обстежувати підозрілі об’єкти за допомогою механічної руки. За потреби сапер може знешкодити знайдену міну, не наражаючи на небезпеку життя людей. Ізраїльські ж учені розроблять роботів-розвідників розміром зі звичайну осу.
І це лише невелика частина подій, що нині відбуваються в робототехніці. Учені обережно прогнозують, що до 2050 року штучний інтелект випередить за розвитком людський розум. Приміром, компанія Intel, один із провідних виробників високих технологій, торік заявила, що вже не далекий той час, коли комп’ютерний інтелект перевершить можливості людей. Вчені захоплені прогресом і цілковито впевнені, що контролюють події. Вони вважають нереальною ситуацію, у якій, приміром, розумник Адам забажав би самостійно «рулити» планетою, взяв під контроль бойових роботів, хатніх працівників та шоуменів на кшталт Asimo і підняв заколот проти своїх творців. Але, попри запевнення, чимало людей у всьому світі із запалом граються в комп’ютерну гру Rebel Robots («Збунтовані роботи») й очікують наступних серій «Термінатора». Може, це тренування про всяк випадок: а раптом терористи дадуть Asimo в руки кулемет?
Український тиждень
h.ua
пятница, 15 мая 2009 г.
Изобретен чип удовольствия!
"Забудьте про виагру", - призывает The Sunday Times. По данным издания, в настоящее время идет разработка электронного устройства, с помощью которого можно будет стимулировать мозговые "центры удовольствия". Первые образцы могут появиться уже через десять лет.
В Оксфордском Университете ученые работают над созданием электронных устройств, которые позволят вылечить ангедонию – заболевание, при котором пациент лишен возможности получать удовольствие. По замыслу исследователей, с помощью таки электронных чипов можно будет стимулировать мозговые «центры удовольствия».
Подобная технология уже известна нейрохирургам. Они применяют стимуляцию отдельных участков головного мозга с помощью имплантируемых электродов для воздействия на так называемую глазнично-лобную кору. Так, одной пациентке с ослабленным либидо несколько лет назад имплантировали подобный чип, в результате чего она превратилась в очень активную в сексуальном отношении женщину, сообщает Inopressa.ru. Однако даме перемены в жизни не понравились, и устройство пришлось удалить. Тем не менее, исследования продолжаются и первые образцы могут появиться уже через десять лет.
Психиатр Мортен Крингельбах из Оксфордского Университета на страницах журнала Nature Reviews Neuroscience предлагает использовать уже известную нейрохирургам технологию стимуляции отдельных участков головного мозга с помощью имплантируемых электродов для воздействия на так называемую глазнично-лобную кору. Он считает, что стимуляция этой области позволит излечить ангедонию – заболевание, при котором пациент лишен возможности получать удовольствие, сообщает корреспондент Джон Харлоу.
Коллега Крингельбаха, нейрохируг Типу Азиз рассказал The Sunday Times удивительную историю одной пациентки с ослабленным либидо: несколько лет назад ей имплантировали подобный чип, в результате чего она "превратилась в очень активную в сексуальном отношении женщину". Однако "внезапная перемена" этой даме не понравилась, и устройство пришлось удалить.
Возбуждающие машины ранее уже были "изобретены" научной фантастикой, напоминает The Sunday Times. Прототип секс-чипа присутствует в фильме Джейн Фонды "Барбарелла" ("Barbarella", 1968) и в картине Вуди Аллена 1973 года "Спящий" ("Sleeper"), где фигурирует приспособление под названием "оргазмотрон".
В попытках найти ответ на очередную загадку природы учёные порой совершенно случайно наталкиваются на открытия, которые впоследствии оказываются многократно популярнее нежели искомая задача. Не менее забавные и поучительные истории также происходят у медиков и биологов, изучающих строение человеческого организма в поисках лекарства от того или иного недуга.
На днях коллектив учёных под руководством Мортена Крингельбаха (Morten Kringelbach) из психиатрического департамента Оксфордского университета (Oxford University) опубликовал интересную работу о новых методах стимуляции мозга. Многие месяцы потратили учёные в поисках средства для лечения одного из наиболее известных заболеваний века — дрожательного паралича, более известного как "болезнь Паркинсона". С этой целью учёные изучали свойства участка мозга, расположенного непосредственно позади глаз и известного как орбито-фронтальная кора (orbitofrontal cortex, OFC). Именно эта область мозга, ответственная за принятие решений и когнитивные процессы, связана с чувствами удовольствия, получаемыми человеком от еды и секса.
Результатом исследований стало создание электронного чипа, подключаемого к имплантированным в эту область мозга электродам и посылающего слабые импульсы особой формы в стимулируемую область. Разумеется, пресса тут же окрестила новую электронную разработку "сексуальным чипом".
Само собой разумеется, медики, тем более учёные такого уровня, не стали бы тратить время на изобретение чипа для сексуальных удовольствий. В первую очередь электронная стимуляция орбито-фронтальной коры головного мозга будет применяться для лечения таких психических заболеваний, как, например, ангедония, выраженного потерей чувства радости, наслаждения. Правильный подбор уровня и модуляции стимулирующих импульсов – дело непростое, именно поэтому понадобилось значительное время для разработки этого чипа.
В наш век, когда депрессия идёт под руку с развитием цивилизации, недостатка в подобных пациентах у медиков нет и не предвидится. Другое дело когда технология попадает в руки ловкачей, пытающихся на этом подзаработать. Сейчас известно как минимум об одном враче из Южной Каролины, который в настоящее время модифицирует электронный стимулятор спинного мозга с целью воплощения в жизнь фантастической сексуальной машины Orgasmatron, фигурировавшей в фильме Вуди Аллена под названием Sleeper (1973).
Что касается изобретения учёных из Оксфорда, применение своему "сексуальному чипу" они видят в совершенно другой области – там, где идёт речь о спасении жизни. В качестве наиболее наглядного и актуального примера учёные приводят работу современного кардиостимулятора, при вживлении которого требуется хирургическое вмешательство со всеми вытекающими из этого сложностями. Совершенствование технологии глубокой стимуляции мозга с помощью электроники может найти применение как для создания совершенно новых типов кардиостимуляторов, так и во множестве других медицинских областей. Более того, такие стимуляторы будут обладать плавной регулировкой "мощности", точным контролем; наконец, при желании чип такого стимулятора может быть попросту временно выключен.
По мнению учёных из Оксфорда, разработанная ими электроника для стимуляции мозга в ближайший десяток лет способна перевернуть представление о терапии и пополнить её рядом совершенно неизвестных доселе способов воздействия на организм человека.
По материалам РуНет
четверг, 14 мая 2009 г.
Компьютер-робот провожает взглядом безмолвных собеседников
Он всегда смотрит вам в лицо, поворачивается вслед за вашим движением и преданно ловит любой ваш жест. Он старается предугадать ваши желания, он учится, он готов приложить все усилия, чтобы ваша жизнь стала более комфортной. Кто это? Щенок, приносящий тапочки по утрам? Нет, всего лишь компьютер. Тапки он не носит, но обладает кучей других полезных навыков.
Швейцарская компания OZWE построила устройство QB1, которое "без глаз" видит стоящих перед ним людей и принимает множество команд, поданных жестами. По мнению создателей машины, она может стать удивительным дополнением к современному дому, поскольку обладает почти фантастическими навыками.
"Это робототехнический объект", — говорит про QB1 Фредерик Каплан (Frederic Kaplan), инженер и исследователь из Швейцарского федерального политехнического института в Лозанне (EPFL), исполнительный директор OZWE и один из её основателей. Второй учредитель компании, заметим, — промышленный дизайнер Мартино д'Эспозито (Martino d'Esposito), преподаватель в университете искусства и дизайна Лозанны (ECAL).
На первый взгляд, перед нами просто "дизайнерский" дисплей. Но этот экран воспринимает окружающий мир и реагирует на него сообразно обстановке (фотографии OZWE).
На первый взгляд, перед нами просто "дизайнерский" дисплей. Но этот экран воспринимает окружающий мир и реагирует на него сообразно обстановке (фотографии OZWE).
Каплан 10 лет сотрудничал с Sony, участвуя в разработке "мозгов" для её развлекательных роботов, в частности — для собаки AIBO. И вот что он вынес и того опыта: "Никто не хочет подолгу взаимодействовать с ней".
Конечно, фанаты собачки будут гневно протестовать, но основной массе такая игрушка надоедает относительно быстро. Одна из причин – длительное обучение кибернетического существа. Оно не сразу обретает все свои способности, а совершенствует свои алгоритмы (ну, конечно, до некоторой степени) по мере взаимодействия с пользователем. Взрослеет, в общем.
А можно было бы сделать иначе? Как сказать. По уверению Каплана, проблема искусственного интеллекта – это не трудности с вычислительной мощностью, а как раз вопрос приобретения машиной опыта. Хорошую "интеллектуальную" систему невозможно просто запрограммировать – она должна программироваться сама, получая отклик из реального мира.
На прошлой неделе OZWE привезла своего робота в Сан-Франциско, на выставку Swissnex. Потенциальные покупатели QB1 восприняли новацию с интересом.
На прошлой неделе OZWE привезла своего робота в Сан-Франциско, на выставку Swissnex. Потенциальные покупатели QB1 восприняли новацию с интересом (фотографии с сайта swissnexsanfrancisco.org).
И вот тут-то Фредерик решил: чтобы человек проводил много времени с машиной (а у неё появилось время для обучения), нужно, чтобы она была человеку чем-то полезна помимо собственно игры. Скажем, пусть это будет личный диск-жокей, управляющий воспроизведением треков из памяти компа.
Это лишь одна возможная ипостась QB1, которому его разработчики прочат множество профессий. Главное – "живой комп" должен стать привычным компаньоном человека в доме (а потом и не только в нём), умеющим и снимки из семейного архива показать по требованию, и с друзьями соединить, ну и так далее.
Не первая это разработка в данном направлении. Примеров — куча. Достаточно вспомнить кролика Lapinou и "умного компаньона". Только обычно такая техника слушается голосовых команд. QB1 же видит жесты. И лица. Куда кто передвигается – тоже определяет. И поворачивается вслед за пользователем, словно ищет контакт глаза в глаза. Хоть глаз у него и нет.
Это создаёт эмоциональный эффект "оживления" машины. В этом плане идеологическими предшественниками QB1 следует признать экспрессивный компьютер RoCo и его "сестру" — живую настольную лампу AUR. Только они жестов не понимали.
Так что QB1 – большой шаг вперёд. Фредерик говорит, что такая особенность нового робота позволяет ему "присутствовать в социальном пространстве", будто бы он ещё один член компании. Ранее такое можно было сказать разве что про антропоморфных или зооморфных роботов, но не про "обычный PC".
При помощи нового робота можно играть в виртуальный пинг-понг прямо в воздухе.
Да, восприятие жестов компьютером уже давно не является откровением. Распознавание лиц – тоже (его можно встретить уже в недорогих цифровых фотоаппаратах-мыльницах). Вопрос только в том, на каком уровне это реализовано и при помощи каких средств.
В швейцарском аппарате нет классической системы распознавания образов. Вместо неё – набор инфракрасных диодов и ИК-сенсоров по краям монитора. Они образуют нечто вроде ИК-радара. Он (вот тут нужен искусственный интеллект) выявляет на фоне предметов в комнате людей, определяет положение их лиц, рук, считывает жесты, показываемые пальцами, чувствует передвижение людей, даже их смещение по вертикали (кто присел, кто встал) и так далее.
Эта система строит трёхмерную модель своего визави без всякой стереокамеры и ловит жесты без всяких перчаток с маркерами на руках пользователя.
Дальше – домашняя магия. Пассы в воздухе запускают треки, меняют громкость и отдают другие команды. Какие – уже дело программирования. Главное, что основа работает.
Робот может выбрать мелодию, которую попросит человек, стоящий в центре комнаты, а может отреагировать на демонстративно показываемую ему обложку музыкального альбома – узнать его и запустить соответствующие треки.
Графическое отображение интерфейса на экране динамически меняется в зависимости от положения человека. Так, при его приближении выдаётся более подробная информация и появляются новые возможности, а при выходе человека из поля зрения машины– целый ряд элементов пропадает, ведь в них всё равно некому вглядываться, – сообщают разработчики.
Фредерик говорит, что обычные компьютеры оптимизированы для работы в сидячем положении, прямо перед экраном. Но такое положение неудобно в целом ряде ситуаций: хотите ли вы потанцевать дома под музыку, послушать пояснения электронного гида в музее или советы робота-помощника в магазине. Во всех этих случаях взаимодействие с машиной стоя, да ещё и бесконтактное – наиболее оптимальный вариант.
Любопытно, что на самом экране человек видит ту самую свою 3D-модель. По мнению авторов новинки, так достигается лучшая обратная связь – пользователь ведь тоже в некотором роде учится.
И это одна из дизайнерских фишек необычного интерфейса. Убрать "просто лица" — такое пожелание потребителей выявила демонстрация непосредственного предшественника QB1 – робота Wizkid, который три месяца проработал на выставке в Нью-Йорке в прошлом году. Создали его всё те же Каплан и д'Эспозито.
Wizkid использовал для приёма команд интерфейс, названный Halo. Пользователь видел себя на экране, словно в зеркале (тот "живой монитор" был оборудован самой обычной веб-камерой), и также видел различные рамки и кружки, ловящие его лицо или ладони. Это и были подвижные элементы управления системой.
Wizkid схож с другими проектами, в которых камера "узнавала" жесты человека, только в отличие от них этот "монитор" ещё и был подвижным (фото с сайта wizkid.info).
Wizkid схож с другими проектами, в которых камера "узнавала" жесты человека, только в отличие от них этот "монитор" ещё и был подвижным (фото с сайта wizkid.info).
У QB1 интерфейс выглядит футуристичнее. А общение с ним – больше увлекает.
Да и выглядит он необычно, во многом благодаря ткани, составляющей оболочку робота. Мартино поясняет: "Я хотел уйти от традиционного пластикового корпуса... безличного, пыльного". Ткань больше соответствует "живой" сущности аппарата. К тому же её легко заменить на другую "одёжку" (имеется молния). Вы в детстве переодевали кукол?
Разумеется, QB1 не выглядит куклой, но в том-то и прелесть замысла. "Мы хотели создать компьютер, с которым мы могли бы общаться более естественным образом, но который ещё не выглядел бы человеком. То есть который сохранял бы свой облик "техногенного" предмета", – говорят швейцарцы.
Но что тогда его очеловечивает? Как раз тот факт, что он, будто живой, отслеживает перемещающиеся лица в помещении, а не наоборот – как было бы с обычным компом, к которому людям нужно было бы поворачиваться самим.
Но это не единственный "крючок", которым аппарат заманивает своего владельца (или владельцев, ведь он готов "общаться" и с группой людей). Скажем, компьютер пробует предугадывать, какую музыку лучше всего поставить в данный момент. Уже без жестовых просьб.
Для этого у QB1 есть пять стратегий. Первая (самая простая) – основана на анализе статистики: что человек слушает чаще и в какое время дня (как тот японский лифт с интуицией, запоминающий – кто куда обычно ездит).
Более сложные алгоритмы уже учитывают – кто именно находится в комнате и где стоит (сидит), куда перемещается. В конечном счёте робот-комп выбирает лучшую стратегию, основываясь на обратной связи. Но как именно пользователь подтверждает удачный выбор машины – не объяснено.
QB1 принципиально лишён клавиатуры и мыши. Правда, этот компьютер нельзя назвать универсальным. Скорее это интеллектуальный развлекательный центр (фото OZWE).
QB1 принципиально лишён клавиатуры и мыши. Правда, этот компьютер нельзя назвать универсальным. Скорее это интеллектуальный развлекательный центр (фото OZWE).
О цене робота тоже пока ничего сказать нельзя. Зато следует отметить, что швейцарцы серьёзно рассчитывают не только на частный сектор, но и на бизнес: для QB1, мол, можно найти массу применений в отелях, магазинах, спа, музеях и ресторанах.
Каплан поясняет, что речь тут идёт даже не об изобретении нового интерфейса, а о появлении новых "услуг" со стороны компьютера, которых раньше не было, но которые можно придумать, отталкиваясь от способности машины распознавать жесты. Причём человек может свободно перемещаться в поле зрения робота, не теряя контакт с ним, – это принципиальное отличие от прежних аналогов.
"Если она действительно окажется успешной, систему можно будет использовать в огромном количестве приложений, — говорит Каплан, и добавляет. — Мы сейчас ищем людей, которые захотели бы протестировать QB1 у себя дома в течение нескольких недель. Позже мы начнём его производство и продажу. Как мы надеемся – уже в нынешнем году".
membrana.ru
Новая рука-робот очень деликатная
Команда студентов из лаборатории робототехники и механики технологического института Вирджинии RoMeLa победила на конкурсе инноваций. Американский институт сжатого воздуха и газа (Compressed Air and Gas Institute – CAGI) присудил четверым ребятам первое место, впечатлившись робототехнической рукой, которая очень деликатно берёт хрупкие предметы.
Манипулятор назвали RAPHaEL (Robotic Air-Powered Hand with Elastic Ligaments) – пневматическая рука-робот с эластичными связками. Она подключена к баллону со сжатым воздухом, а контролируется изменением давления. У пальцев “Рафаэля” по три сустава, как у человека.
И, что по-настоящему интересно, вместо сложной сети искусственных мышц и сухожилий у робота имеется по одной надувной трубке в каждом пальце. “Это делает нашу машину очень надёжной, недорогой и лёгкой по сравнению с другими роботизированными руками, — заявил куратор команды RoMeLa профессор Деннис Хон (Dennis Hong), директор лаборатории. – Единый пневмопривод на весь палец позволяет манипулятору брать очень хрупкие объекты, например яйцо или лампочку, а также достаточно тяжёлые предметы вроде грейпфрута”.
Создатели “Рафаэля” видят большой потенциальный рынок для этой разработки, например она (после ряда усовершенствований) может служить в качестве роботизированного протеза.
Вообще же RAPHaEL – это часть масштабного проекта лаборатории Хона под названием CHARLI (Cognitive Humanoid Robot with Learning Intelligences). Его цель – построить к 2010 году первого двуногого человекоподобного робота ростом 1,5 метра, основанного исключительно на американских наработках. Андроид должен будет обладать некоторым интеллектом, “функцией познания” и, конечно же, ходить, пишет membrana.ru.
expert.com.ua
Канадцы показали андроида Hawk
Не очень известная канадская компания Dr Robot заявила о себе, выложив 1 мая на YouTube серию видеороликов, демонстрирующих способности своего многоцелевого андроида Hawk.
Hawk ростом 140 см построен на платформе i90, которую Dr Robot разработала самостоятельно и уже продаёт за $6 тысяч.
По сути i90 – тоже робот, управляемый по WiFi (802.11g) с возможностью автономного патрулирования. Мобильная платформа оснащена видеокамерой высокого разрешения с десятикратным зумом, цветным дисплеем и массой датчиков. i90 весит 5 кило и с грузом от 15 до 40 кг способен двигаться со скоростью 0,75 метра в секунду (с грузом – 0,5 м/с).
Смонтированный же на i90 андроид Hawk имеет две руки с шестью степенями свободы в каждой (плюс по две в каждой “кисти”). Манипуляторы действуют весьма деликатно и могут поднять вес до 1 кг.
На голове робота, также обладающей шестью степенями свободы, размещены два глаза-камеры (640 х 480) и ИК-сенсор. Есть видеокамеры и на руках машины. На груди “Хоука” нашлось место 3,5-дюймовому цветному дисплею, который чувствителен к прикосновениям.
Аккумуляторов неназванного типа хватает на 2 часа беспрерывной работы (возможно продления этого срока на 4-8 часов), после чего андроид сам находит док-станцию и перезаряжает батареи.
В продажу своего гуманоида Dr Robot пока не выпустила, возможную цену не раскрывает, хотя и называет сферы его применения: гид в музеях, консультант в приёмной и тому подобное плюс исследовательская платформа, пишет membrana.ru.
expert.com.ua
пятница, 8 мая 2009 г.
Электронная сиделка
Китайские инженеры разработали робота, который будет ухаживать за стариками.
«Электронная сиделка» представляет собой человекоподобную машину высотой 1,6 метра. Аппарат способен подносить старикам еду и лекарство, предупреждать их об оставленных открытыми кранах или газовых комфорках, петь вместе с хозяевами песни и играть с ними в шахматы.
Новинка появится в свободной продаже через два года, ее стоимость составит 4–7 тысяч долларов. При помощи робота власти намерены решить часть проблем пожилых граждан, которые часто чувствуют себя покинутыми.
Китай занимает первое место в мире по численности пожилых жителей: в стране насчитывается 159 миллионов людей старше 60 лет — это 12 % населения КНР, передает РИА Новости.
news.ntv.ru
понедельник, 4 мая 2009 г.
Интернет ведёт себя отчасти как мозг... Когда же ОНО затикает?
Прежде чем предложить данный материал читателям проекта «Роботы наступают», авторский коллектив данного проекта хочет провести некое умозрительное исследование. Помнится мы уже говорили на проекте, что чем больше у искусственного манипулятора степеней свободы, тем он больше имеет уровней переключений(подключений) и тем ажурнее представим в окружающем его пространстве. В идеале – это паук… Сеть… Нейрон… Нейронная паутина…
Как представить последнюю. Очевидно, просто… Представьте, что множеством щупальцев соединились между собой стационарные (реальные) паучки-нейроны и научились создавать при этом новых виртуальных паучков, наделяя их частью своих полномочий.
Если при этом виртуальные паучки постепенно получают реальные абрисы, то есть самовоспроизводятся – мы получает живую дышащую и репродуцирующуюся уже в реальном пространстве материю мирового интеллекта.
Эта идея принадлежит киевскому НФ-автору и сетевому журналисту Веле Штылвелду. Вкратце же он сформулировал её так:
– самоорганизующиеся информационные узды в Интернете, без их последующего разрушения станут однажды работающей моделью Искусственного Планетарного Разума.
Вот после этой преамбулы можно и продолжить…
…С технической точки зрения довольно просто найти качественные сходства между человеческим мозгом и сложной сетью узлов интернет, т.к. и там и там хранится, обрабатывается, восстанавливается информация.
Интернет ведёт себя отчасти как мозг, считает Бен Гоэрцель, председатель Научно-исследовательского института искусственного общего интеллекта, организации, которая связана с киберпространством. “Он уже может иметь некоторую степень сознания”.
Не то чтобы интернет непременно обладает таким же сознанием как люди: маловероятно, что он будет интересоваться тем, кто перед ним, например. Франциас Хейлиген, который изучает сознание и искусственный интеллект в Свободном университете Брюсселя в Бельгии, воспринимает сознание как просто систему механизмов, позволяющих делать обработку информации более эффективной, посредством добавления уровня контроля. “Добавление сознания главным образом заключается в тонкой настройке и повышении контроля… чем в переходе на абсолютно иной уровень”.
Как это может выражаться? Хейлиген предполагает, что это может превратить интернет в самосознательную сеть, которая постоянно стремится к самосовершенствованию в том, чем занимается, преобразуясь и заполняя пробелы в собственных знаниях и способностях.
Если пока он не является полусознательным, мы могли бы сделать некоторые вещи, чтобы помочь ему пробудиться, например запрашивать сеть производить мониторинг своих собственных пробелов в знаниях и пытаться восполнять их. Этого не следует бояться, утверждает Гоэрцель: Перспектива для человечества лучше в случае развития когерентного и целеустремлённого интернета.
Хейлиген соглашается, но подчёркивает, что вначале, вероятно, мы не увидим существенной разницы.
Когда это может начаться? Согласно Хейлигену, всё зависит от модных тенденций Интернет. Если попытки развития сайтов социальной сети будут направлены на развитие интернет сознания, это может произойти в течение десятилетия, считает он.
http://www.infuture.ru/article/2018
Подписаться на:
Сообщения (Atom)
Тест на усталость
Эти иллюзии изобрел японский психиатр Акиоши Китаока. Врач утверждает, что иллюзии фактически неподвижны для спокойного, уравновешенного, отдохнувшего человека. Если иллюзии активно движутся - вам нужен отдых. Ну, а если иллюзии движутся очень быстро - вам нужно обратиться в больницу.
